Орест (forko) wrote,
Орест
forko

З маленьких життєвих історій: про п'ятницю ,13-те

Згадалось, як одного разу, в п'ятницю, 13-го, після тренування на Погулянці ми вирішили піти на Личаківський цвинтар, подивитись чи бува упирі не вилазять з могил опівночі. Ніби і фільмів жахів тоді було достатньо, але охота була полоскотати нерви реальним видовищем. А ще перед тим як піти, понарозказували купу жахливих історій, в надії  що хтось зламається і не піде та буде потішно осміяний товариством. Фіг там! Ніхто не відмовився і оскільки всім стало трохи страшно, для хоробрості тріснули пару пляшок портвейну. ) Без проблем знайшли дірку в паркані, зайшли, значить на цвинтар. Ходимо між могилами, читаємо надписи, філософськи думаєм що все минає і суєта суєта. ) Зненацька бачимо - вогник! Стало страшно, але ж цікаво - що там і хто там. Підкрадалися туди нечутно. А там в альтанці стоять чуваки в чорних балахонах, по центру один тримає за шкірку чорного кота, інший світить керосиновою лампою.Я вже було налаштувався подивитися цей таємничий  ритуал, а тут товариш, як не вискочить та не заволає
- Ти що робиш, сучий сину?!!!
І чуваку з керосинкою хрясь по морді. Тут вже й нам довелось підключитись. Махачу фактично й не було, розбіглися значить чорні балахони з заслуженими підсрачниками, стоїмо, переводимо подих. Кажу: "Старий, що це на тебе найшло?". А той сором'язливо так: "Котика було жалко...".
Tags: житєйське, моє
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 31 comments